Догорить вогонь
І з моїх плечей, що розгублять блиск, час зірве шовки,
І в моїх очах десь на схилі літ догорить вогонь.
Піднесеш до вуст - шерхлий покрив скриє каркас руки,
Збереже в собі свіжість днів лише мармур цих долонь.
Ти не вір очам, ти не вір очам, пройде все, мов дим.
Ти зірвеш собі соковитий плід - вгамувати хіть,
Ти торкнешся губ - і червоний мак стане вмить блідим.
І холодний вік сріблом в жар косиць бризне мимохіть.
І не запевняй ти тоді мене: "Ти все та ж, все та..."
І нехай це так, що любов навік і не знає зрад.
Але ж тлінна плоть і швидка ріка, де краса - вода.
Прийде час коли все своє вбрання скине пишний сад.
Поки ще горить на моїх губах той червоний мак,
І свого вбрання ще не скинув сад, і ріка шумить...
Тож іди скоріш до моїх дерев, їж плоди їх всмак.
Тож куштуй дари з соковитих лоз, пий їх мед - в цю мить.
