А ти приходь до мене, милий
А ти приходь до мене, милий, напитися з джерел печалі
Та набери ще повні жмені собі на довгий шлях журби.
Бо схочеш оновити сили і, опинившись на причалі,
Звільнити від леща́т легені біля плакучої верби.
Йди стежкою, що поміж нами геть-чисто встелена тернами.
Спитай, плакучі тобі вкажуть зеленим гіллям вірну путь.
Приходь із торбами-думками, що накопичував роками -
Полегшити свою поклажу, й сюди дорогу не забудь.
Коли тобі самотньо буде та міцно смуток стисне груди,
Нестерпний біль покрутить спину і не сховатись від людей...
Коли не зрозуміють люди... І ось — невтішні звістки всюди...
Приходь до мене — як дитину притисну до своїх грудей.
Хворітимеш — поставлю банки, просиджу поруч до світанку.
Здіймусь на гору, якщо треба, і роздобуду муміє.
Не спатиму вночі і зранку дивитимусь на кожну ранку...
Хоч на край світу задля тебе... Знай, я віддам тобі своє…
