Цей лютий затримався
А цей лютий затримався ще з двадцять другого року,
Бо тоді в Україні так і не настала весна.
І він тягнеться, тягнеться досі, не знаючи строку...
Об'єднав нас один спільний біль, але з іншого боку
Ще і дух в нас незламний один, і надія одна.
Мов повітря відтоді ковтали ми звістки про втрати, -
Під ногами хиталися палі, горіли мости.
Звідусіль, як скажені вітри, голосили набати,
Десь свистіли ракети, десь гучно ревіли гармати,
Але вчилися ми, попри все, не здаватись і йти.
І не те щоб уже не болить, та навчились радіти:
Тихій ночі, наявності світла - звичайним речам.
Тут у темних підвалах на світ цей з'являлися діти -
Як запевнення: "Обов'язково ми будемо жити!" -
Як надія, як гасло на радість понурим очам...
Світ в останні часи сколихнули печальні події,
І в країні вже рік як триває ця клята війна...
А душа, хоч нестерпно болить, все ж кохає і мріє,
Бо душа все ж жива - попри все, не втрачає надії,
Що скінчиться цей лютий і прийде жадана весна.
